Вітаю Вас Гість!

П`ятниця, 26.04.2024, 12:52
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Головна » 2014 » Червень » 13 » Як віднайти втрачену мотивацію учнів вчитися й вчителів навчати?

---

17:55 Як віднайти втрачену мотивацію учнів вчитися й вчителів навчати?

джерело - Освітній портал Масштаб стрімкої деградації середньої освіти, зумовлений деформованою мотивацією більшості учителів, виявить себе повною мірою значно пізніше, але на подолання наслідків підуть десятиліття Українська середня школа переживає глибоку кадро­­ву кризу. Її причина полягає у спробі штучно зберегти в шкільній освіті засади соціалістичної економіки, коли решта країни живе в умовах нехай і недосконалого, проте ринку. Основний рушій у будь-якій галузі - це мотивація, у випадку освіти йдеться про мотивацію учнів вчитися й учителів навчати. Однак у нинішніх реаліях немає ані того, ані того. Окрім ентузіастів, які, безперечно, присутні і серед тих, і серед інших, але яких завжди була й буде незначна меншість, для більшості учнів та педагогів мотивація зводиться до усвідомлення економічної цінності того, що вони роб­лять. Школярі мають розуміти, як рівень здобутої ними освіти позначиться на їхніх перспективах на ринку праці та рівні доходів, який вони зможуть отримувати в майбутньому. Учителі повинні знати, що винагорода за той чи той результат їхньої праці адекватна ціні, яку держава/суспільство/батьки готові платити. Політики і суспільство мусять бути відвертими й дати чітку відповідь, чого вони очікують від різних типів навчальних закладів та їхніх працівників, а не і далі повторювати популістські мантри про якісну й безплатну освіту. Причому середньої школи це стосується аж ніяк не менше, ніж вищої. У жодній галузі економічної діяльності не можна за низьку ціну придбати високоякісну або ексклюзивну річ чи послугу. Водночас нерідко на ринку затребувані не обов’яз­­ково дуже високоякісні або ексклюзивні послуги чи товари, а ті, що мають помірну чи навіть низьку ціну, при цьому покупець готовий миритися з не найкращою якістю. Спроби ж придбати дешево дорогу річ, як правило, завжди супроводжуються високим ризиком потрапити в шахрайську схему. Аналогічна ситуація й у сучасній українській освіті, зокрема середній. Сьогодні, за винятком провінції, помітний значний розрив між ціною вчительської праці, встановленої ринком на запитані послуги (робота репетитором), і тією, що оплачується в школі. Якщо оплата державою одного уроку в ЗОШ (до оподаткування) становить 30-40 грн залежно від рівня кваліфікації, то година індивідуального заняття коштує від 50-60 грн у провінції до 100-150 грн і вище у великих містах та Києві. Зайве пояснювати, що проводити урок у класі з 25-35 переважно немотивованих до вивчення того чи того предмета учнів складніше й виснажливіше, ніж займатися індивідуально з тими, хто виявляє до цього бажання. Інша річ, що попит на репетиторство не такий великий, щоб забезпечити працею всіх учителів. Однак у цьому разі маємо яскравий приклад співвідношення попиту за параметром ціна - якість. Через те що вчительська праця тривалий час була непрестижною, виникла ситуація, коли вимоги до педагогів звелися до формальних показників та паперової звітності, що дедалі більше не збігалася з реальною якістю знань учнів. "Ринкові відносини" у галузі поширювалися в потворній формі, коли оплачуються не здобуті школярами знання, а оцінки, не якість викладання, а його кількість (обсяг годин). Адже, як відомо, ставка педагога передбачає 18 академічних годин (уроків) на тиждень. Решту робочого часу (не меншого від часу проведення уроків) він має виконувати супровідні завдання: готуватися до занять, перевіряти виконані дітьми завдання, професійно самовдосконалюватися тощо. Однак в умовах, коли рівень оплати праці залишав бажати кращого, педагоги намагалися збільшити свій дохід за рахунок механічного нарощування навантаження (до 30, а подекуди й 36 годин) або поєднання вчительської діяльності з додатковими заробітками. Відтак час, що виділявся на підготовку до уроків та підвищення власної кваліфікації, стискався до мінімуму. Погіршення якості викладання, що поєднувалося зі зниженням мотивації учнів до нав­чання через зменшення престижності знань у суспільстві, змушувало вчителів та адміністрацію шукати спосіб приховати цей факт. З одного боку, висока частка учнів, які мають низькі оцінки, була небажаною для самих педагогів, оскільки це ставить під сумнів їхні професійні якості (не навчив). З другого - для успішного проходження кожного наступного формального рівня школяреві було достатньо потрібних оцінок у табелі, атестаті, потім у дипломі. Інтереси збігались, однак при цьому часто супроводжувалися різними формами корупційного інтересу вчителя: від прямого хабара до "м’якіших" форм у вигляді додаткових оплачуваних індивідуальних занять тощо. Утримувати сім’ю, винайма­­ти чи тим більше придбати житло навіть у провінції працівники середньої школи не можу­­ть. Тож цілеспрямовані люди, зорієнтовані на результат, за винятком окремих ентузіастів, ту­ди не йдуть через специфічний демпінг із боку основної категорії її нинішнього кадрового складу. Це або заміжні жінки, чоловіки яких взяли на себе основну частину витрат на утримання сім’ї, а їхній інтерес до роботи в ЗОШ - це лише приваб­ливий соціальний пакет: тривалі оплачувані відпустки, збереження робочого місця під час декретної відпустки, можливість за потреби часто і довгий час перебувати на оплачуваному лікарняному з власними дітьми, право на пільгову пенсію за вислугою 25 років. Або люди пенсійного та передпенсійного віку, які мають вищий рівень оплати праці завдяки більшому стажу роботи й кваліфікаційній категорії, отримують заробітну плату та пенсію за віком, зі зрозумілих причин не мають альтернативи на ринку праці. У результаті кожен шостий шкільний педагог у країні вже пенсіонер, а в Дніпропетровській, Луганській, Донецькій, Київській, Житомирській областях - кожен п’ятий. За таких обставин успішніші та цілеспрямовані випускники педагогічних вишів, що звикли працювати на результат та динамічно змінюватися відповідно до останніх тенденцій у галузі, до школи або не йдуть, або надовго там не затримуються. Винятки-ентузіасти, як і годиться, лише підтверджують це правило, проте з кожним наступним поколінням їх дедалі менше. Натомість у галузі все більшу частку молодого поповнення становлять ті, хто цілком комфортно почувається на роботі нехай і з незначним рівнем оплати праці, але з мінімальною конкуренцією, від виконавців якої важко вимагати особливих умінь чи зусиль. При цьому кадрове забезпечення в середній школі має дві особливості. З одного боку, суттєві міжрегіональні диспропорції. Наприклад, у низці населених пунктів із високим рівнем безробіття та низькою середньою заробітною платою влаштуватися на роботу вчителем та дістати пов­ноцінне навантаження в розмірі ставки чи більше вкрай непросто. Йдеться не лише про містечка й так звані перспективні села, де є впевненість у тому, що школа наповнюватиметься дітьми і працюватиме ще досить довго, а й про низку середніх міст та обласних центрів. Як свідчать джерела Тижня, поширеною є практика брати хабарі за влаштування, які в деяких регіонах сягають $500-2000. З іншого боку, у населених пунктах, де рівень оплати праці вчителів значно нижчий від середнього по населеному пункту (Київ, міста-мільйонники та деякі інші великі міста), а також у "неперспективних" селах, де немає впевненості в тому, чи будуть там учні через 5-10 років (а відтак чи працюватиме школа), спостерігається хронічний дефіцит кадрів, особливо за окремими спеціальностями. У великих містах випускники педагогічних навчальних закладів можуть знайти роботу в суміжній галузі чи й узагалі не за фахом із вищою заробітною платою і кращими кар’єрними можливостями. У "неперспективних" населених пунктах навіть вихідці з них відмовляються повертатися на роботу за фахом додому через невпевненість у своєму майбутньому або знову ж таки через наявність кращої альтернативи в місцях здобуття освіти, зокрема й не за фахом. Окрім відмінностей у забезпеченні кадрами в населених пунктах очевидною є й градація за фахом учителя. Оплата праці викладачів різних предметів практично однакова, натомість попит на вміння на ринку зовсім різний. Знання вчителів історії, географії, трудового навчання, фізики чи хімії менш затребувані в інших галузях, аніж іноземних мов, інформатики, біології чи хімії. Водночас викладачі іноземних мов чи інформатики можуть працювати за фахом і за кордоном, що майже нереально для педагогів інших спеціальностей. Ситуація, що склалася, призводить до вимивання якісних працівників із системи освіти, зростання плинності кадрів, а відтак до різкого зниження якості середньої освіти. При цьому штучно сформований дефіцит педагогічних вакансій у низці населених пунктів та регіонів зумовлений лише загальним депресивним станом на тамтешньому ринку праці та привабливістю вчителювання для кадрів, які призвичаїлися до роботи в школі у її нинішньому стані. Оскільки вплив якості освіти на ситуацію в економіці та суспільстві загалом має тривалий часовий лаг, припускаємо, що справжній масштаб наслідків деградації середньої школи, що з кожним роком пришвидшується, країна лише починає відчувати. Водночас коли цей масштаб буде усвідомлено, щоб виправити ситуацію, знадобля­­ться десятиліття.

1 2 3 4 5 Додав: Гість | Переглядів: 548 | | Рейтинг: 0.0/0