| Адміністратор | Дата: Вівторок, 09.12.2014, 18:49 | Сообщение # 1 |
kolosvita
Група: Адміністратори
Повідомолень: 147
Нагороди: 1
Статус: Offline
|
Тарас Ткачук, кандидат філологічних наук, учитель-методист, голова правління Вінницького обласного центру освітніх технологій.
У своїй попередній статті (http://education-ua.org/ua/articles/311-zvidki-potribno-reformuvati-osvitu-z-dakhu-chi-z-pidmurku) я пропонував розпочати реформування освіти із розв’язання проблеми кадрового забезпечення шкіл. Звичайно, це лише один з кроків, які треба зробити насамперед, але він, на мою думку, є дуже важливим. Навіть найкращі закони не запрацюють, якщо їх відверто саботуватимуть на місцях.
Результати ЗНО за останні роки засвідчують, що у сучасній українській школі дуже мало компетентних спеціалістів, а ще менше тих, які добре володіють своїм предметом і, найважливіше, уміють працювати з дітьми.
Зрозуміло, що абітурієнти, які добре знають математику, фізику, хімію чи біологію навряд чи підуть учитися в педагогічний виш. Як результат, за цими спеціальностями навчаються ті студенти, які просто подали документи з мінімальними балами зі згаданих предметів. Так само важко уявити випускника-відмінника факультету іноземних мов у стінах школи.
Тож доводиться констатувати, що з огляду на те, професія вчителя в нашій країні так і не стала престижною, а учительська зарплата привабливою, вступ до педагогічного університету і робота в школі не є «блакитною мрією» найздібніших учнів та випускників вишів. Очевидно, що і найближчим часом зростання інтересу до професії педагога не відбудеться, тому доведеться кадрову проблему вирішувати шляхом відбору кращих з тих, які вже працюють у школі. Такий відбір буде болючим, але закономірним процесом, оскільки станом на 2014 рік ми маємо удвічі (а в деяких регіонах утричі) більшу кількість учителів, ніж це є у країнах світу, де в середньому на 20 учнів працює 1 учитель: «За даними Організації економічного співробітництва та розвитку середній показник співвідношення кількості учнів на одного педагогічного працівника у таких країнах як Франція, Німеччина, Японія, Ірландія, Боснія і Герцеговина складає близько 20 учнів на 1 вчителя, а у Кореї – близько 30 учнів на 1 вчителя» (http://hmprofosvita.com.ua/doki/fin/2014/7074.pdf).
В Україні, за даними заступника міністра фінансів України станом на квітень 2014 року, на одного учителя припадає 8 (!!!) учнів (http://hmprofosvita.com.ua/doki/fin/2014/7074.pdf).
Відповідно, ми можемо отримати ресурси для суттєвого підвищення заробітної плати учителя в Україні мінімум удвічі, скоротивши одну третю учителів, які в кращому випадку погано вчать дітей, а в гіршому – завдають непоправної шкоди їхньому здоров’ю.
Саме тут постає вузлове питання: як позбутися небезпечного баласту з тих учителів, які не будуть працювати над собою, далі травмуватимуть дитячі душі, проповідуватимуть цінності сусідньої держави, ігноруватимуть усі спроби змінити ситуацію на краще?
Один із способів виходу з цієї ситуації є процедура СЕРТИФІКАЦІЇ, або ЛІЦЕНЗУВАННЯ, учителів. Про це вже лунали заяви, наприклад, директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука (http://osvita.ua/school/42936/). Пропоную зупинитися на терміні «сертифікація», оскільки слово «ліцензування» в нашому законодавстві стосується отримання ліцензії освітніми закладами, а не окремими працівниками.
Процедура підтвердження якості отриманого диплома майбутніми учителями існує в різних країнах. Як правило, вона означає, що будь-який випускник педагогічного вишу складає іспит на профпридатність. Наприклад, у США такий іспит (Praxis 1) складається з 3-х частин: тест на знання державної (англійської) мови: основний акцент зроблено не на граматику, а на розуміння великого тексту науково-популярного стилю, тест з математики (незалежно від обраної спеціальності) і творчої роботи. Знання з математики за американськими мірками означає володіння математичною логікою. Я складав схожий тест: у ньому не потрібно знати 120 формул і похідних від них поправок. Це завдання на уміння розв’язувати задачі з 2 (3) невідомими, на оперування даними, пов’язаними з графіками, схемами, на знання простих геометричних аксіом і теорем (майже 70% задач з геометрії можна розв’язати, уміючи застосовувати теорему Піфагора). Тобто моя філологічна освіта дала мені змогу скласти тест з математики на 650 балів з 800 можливих (рівень доктора економічних наук). Правда, я півроку ретельно готувався за різними зразками, і це було не зовсім просто. Для порівняння, мову я склав усього-на-всього на 300 балів. Тобто тест з мови (англійської) підготувати набагато важче і за півроку практично неможливо.
Однак тест Praxis 1 у США – це лише перший рівень, який є допуском для складання набагато складнішого тесту – Praxis 2. Складання другого рівня займає до чотирьох годин і тут майбутній учитель повинен продемонструвати свої знання з педагогіки, методики, вікової психології (раннє дитинство, дитячий садок, середня школа та старша школа) та з педагогічних вимірювань з математики, мови, науки.
Це не єдині тести, які ви можете скласти, якщо хочете стати учителем в США, оскільки в деяких штатах вимагають додаткових сертифікатів (тест Praxis діє на території 40 штатів). Тому в деяких випадках учителям потрібно після переїзду перездавати іспити. Правда, у США в деяких освітніх районах пропонують полегшені варіанти тестів, оскільки професія учителя саме в цих районах є з якихось причин не дуже привабливою. Окрім цього, американці практикують тимчасову ліцензію, яка видається на кілька років, поки учитель під керівництвом досвідченого педагога не продемонструє самостійний рівень володіння навичками, лише після цього йому видають постійну ліцензію.
На сьогодні в США створено національні вимірювальні програми (NES), які дають змогу в режимі он-лайн скласти тест на потенційні педагогічні здібності. Очевидно, у майбутньому на його базі буде створено систему відбору майбутніх учителів з правом працевлаштування за спеціальністю, що вже практикують у деяких штатах.
Американський учитель, який хоче отримувати вищу зарплату, може звернутися в Національну Раду Професійних Учительських Стандартів (National Board for Professional Teaching Standards), і якщо успішно складе іспити, то отримає загальнонаціональну ліцензію, яка даватиме змогу працювати в будь-якому штаті США.
Отримати ліцензію американському учителеві важко, але втратити – легко. Наприклад, позбутися ліцензії можна за:
- куріння або розпивання спиртних напоїв на території школи;
- розмови по мобільному телефону (!!!!) на уроці;
- сексуальні домагання до колег чи учнів;
- расову дискримінацію.
- порушення трудової дисципліни
- рукоприкладство тощо.
Загалом, сертифікація (ліцензування) учителів – це досить поширена світова практика, і залежить ця процедура від системи управління школами. Можна виділити 2 такі системи – централізована (Японія, Норвегія та ін.) та лібералізована (США, Канада, Велика Британія тощо). При централізованій системі учитель не може потрапити у школу, не маючи сертифіката, тому в цих країнах процедура уніфікована. Натомість у лібералізованих дозволено, наприклад, для приватних шкіл самостійно визначати рівень компетентності учителя і державні органи не цікавляться, чи має сертифікат учитель приватної школи. У Канаді, так само, як і в США, кожна провінція встановлює власні вимоги до тестів для сертифікації (ліцензування). У Швеції сертифікацію вчителів увели лише кілька років тому (з 2011 року), тому результати цієї новації поки що не оприлюднюють.
Усе більшої популярності набуває міжнародна сертифікація для вчителів. Такі сертифікати вимагають у міжнародних школах, де учням видають атестати, з якими вони можуть продовжувати навчання у більшості західноєвропейських країн, а також США, Австралії та Канаді. Пройти процедуру міжнародної сертифікації можна після спеціально пройдених навчальних програм за кордоном (Велика Британія, Канада, США та ін.).
У Латвії на самому початку реформ замість процедури сертифікації ввели загальний іспит на знання державної мови. Учителів, які не підтвердили відповідного рівня, штрафують на суму від 35 до 280 євро і пропонують перескласти іспит через 3 – 4 місяці. Якщо повторний іспит не складено, директору школи рекомендують такого вчителя звільнити з роботи.
У наших умовах сертифікацію учителів потрібно проводити в кілька етапів, яким повинна передувати серйозна роз’яснювальна робота, а також оприлюднення зразків завдань з коментарями до них (мінімум за рік до початку проведення іспитів).
На першому етапі процедура сертифікації може передбачати такі іспити: тест на знання державної мови (приблизний аналог ЗНО з української мови, але з акцентом на лексикологію та фразеологію, а не граматику), а також мови національної меншини, якщо таку законодавчо закріпили рішенням місцевої ради + тест на профпридатність (залежно від обраної спеціальності разом з психолого-педагогічними питаннями).
На цьому етапі процедуру сертифікації доведеться пройти всім учителям, а це немало – майже 500 тисяч осіб. Відповідно, потрібно буде розбити проходження тестів на кілька хвиль: перша хвиля – учителі першої та вищої категорій (їм потрібно менше часу на підготовку), друга – спеціалісти та учителі 2 категорії .
Якщо учитель не працював протягом певного проміжку часу (п’ять) років, то сертифікат потрібно отримати повторно. Процедура повторної сертифікації може відбуватися лише за 2-х умов: 1) якщо учителя було позбавлено сертифіката (мінімум через рік після втрати) або ж через тривалу паузу в роботі (5 років).
На другому етапі сертифікацію потрібно буде поширити на всіх випускників педагогічних вишів і до зазначених вище тестів додати творчу роботу. За зразок можна взяти досвід проведення тестів GRE (США), у яких творча робота такого рівня передбачає критичне оцінювання поданого тексту, у якому необхідно визначити сильні і слабкі аргументи та пояснити їх.
Процедуру підготовки та проведення сертифікації потрібно покласти на Український центр оцінювання якості освіти. Для перевірки творчої роботи залучити викладачів педагогічних вишів.
Така сертифікація повинна бути ЗОВНІШНЬОЮ і НЕЗАЛЕЖНОЮ, так само, як і тестування для випускників загальноосвітніх шкіл (ЗНО). Кожен учитель повинен розуміти, що це необхідність, якої не зможе уникнути НІХТО, навіть заслужений учитель України чи відмінник освіти. Саме так буде поставлено крапку в зловживаннях деяких чиновників від освіти, які роздавали звання за племінним принципом (для племінників і племінниць).
Той, хто не склав іспит, втрачає усі надбавки (за вислугу років, категорію та звання) й отримує тимчасовий сертифікат на 1 рік. Через рік такий учитель складає повторне тестування. Після другої невдалої спроби учитель позбувається права на роботу в навчальному закладі й може його повернути тільки після того, як складе іспит (мінімум через рік).
До запуску такої процедури потрібно підійти дуже відповідально, адже ми матимемо справу з дорослими учителями, які мають відповідний статус, а деякі – вплив на учнів та освітянську громадськість. Тому зразки тестів повинні бути оприлюднені мінімум за рік до проведення офіційного тестування, а за півроку учителі повинні отримати змогу пройти пробний (платний) тест.
Будь-які спроби домовитися про підтасування результатів ліцензування повинні каратися позбавленням змоги працювати в навчальних закладах України без права перездачі. Такі спроби необхідно оприлюднювати, а усіх причетних до фальшування звільняти з роботи.
Термін дії сертифіката. Ігор Лікарчук пропонує запровадити практику підтвердження сертифіката (ліцензії) кожні чотири-п’ять років, скасувавши звичну атестацію ( http://www.lvivpost.net/suspilstvo/n/26873 ). Однак краще термін дії сертифіката зробити довічним, як це працює, наприклад, у США, де процедури атестування взагалі немає. Для отримання надбавки до зарплати американський учитель повинен пройти або магістерську програму (якщо у нього її немає), або докторську, що коштує в обох випадках серйозних грошей та забирає кілька років навчання.
Якщо ми хочемо зберегти систему атестування, то повинні розмежувати поняття сертифікації (проводиться 1 раз, і в разі позитивного результату є допуском до роботи в навчальному закладі) та атестування (визначення відповідності займаній посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи учителям встановлюються категорія та відповідний посадовий оклад (ставка заробітної плати) у межах схеми посадових окладів).
Особливо уважно потрібно підійти до процедури, яка б передбачала позбавлення сертифіката, оскільки саме тут можливі зловживання адміністрації. На цьому рівні найпростіше скористатися Трудовим кодексом України, однак є сенс залучити до обговорення освітянську громаду та добре проконсультуватися з юристами, адже від дрібних деталей нового закону може залежати доля конкретної людини.
За будь-яких умов на цьому етапі реформування нашої освіти процедуру сертифікації потрібно вводити найближчим часом – протягом 2 – 3 наступних років, адже після прийняття нового закону про середню освіту усі сили будуть спрямовані на серйозне переформатування, яке зможе реалізувати тільки очищена освітянська громада.
|
| |
| |
