Офіційний сайт

9 березня ми святкуємо наше національне Різдво – 205 років тому народився наш український геній Тарас Григорович Шевченко. Його роль як письменника в нашій літературі надзвичайна: поет, прозаїк, драматург, людина високого естетичного чуття й передових поглядів, що змінила багатьох українців лише силою свого слова у ХІХ і навіть ХХ столітті. Вражає завжди те, наскільки Шевченко близький кожному українцеві – і дітям, і людям, які далекі від літератури, і поважним науковцям, що присвячують життя дослідженню творчості письменника. Кожен розуміє по-своєму і знаходить в його слові своє, суголосне собі.

Шевченко надзвичайно багатогранна особистість, одна з найяскравіших постатей українського образотворчого мистецтва середини ХІХ століття. Він проявив себе як художник-живописець, офортист, майстер рисунка, акварелі, сепії та гравюри, пробував себе в скульптурі та різьбі. Тарас Шевченко є одним з перших українських мистецтвознавців, погляди якого зберігають свою силу і в наш час. Образотворча спадщина Шевченка дуже велика: нині відомо понад 1000 портретів, пейзажів, історичних, міфологічних та жанрових композицій.

Так, Шевченко – наш, різний і цікавий. Це неймовірна людина з надзвичайним життям. Він силою свого таланту визволився з обмеженого провінційного світу сільського життя, увірвався у світ високого мистецтва та світських вечорів. Хотілося б, що молодь знала саме такого Шевченка.

Чудово, що сьогодні тут зібралося так багато молоді, школярів. З самими Шевченківськими святами у нас пов’язано багато знаменних подій, які з історичної перспективи набувають вагомого значення. Шевченківські свята були синонімом не тільки нашого національного самоусвідомлення, а й центром товариського життя. Для Шевченківського свята насправді потрібно лише одне – почуватися українцем, радіти цьому, відчути потребу згадати нашого батька, дуже світлого, людяного, іронічного й непоступливого. Досі у деяких містах Сходу України Шевченківські свята – це знак опору, як у сімдесяті.

Шевченко – не святий, але не більший грішник, ніж ми. Шевченко мертвий лише тоді, якщо ви його не читаєте для себе (а лише для вчительки). Шевченко – живий, і здається, ми відчуємо його тривогу за нас і за Україну напередодні близького вибору, який робитимуть свідомі українці невдовзі.

Всім своїм єством почуймо, зрозуміймо Тараса Шевченка:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля».
Вітаю вас! Слава Україні!

Наталія Мочернюк